ДЕНЬ ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ 

ВІД ФАШИСТСЬКИХ ЗАГАРБНИКІВ

День визволення України від фашистських загарбників відзначається в Україні щороку 28 жовтня. Свято встановлено «…з метою всенародного відзначення визволення України від фашистських загарбників, вшанування героїчного подвигу і жертовності Українського народу у Другій світовій війні…» згідно з Указом Президента України «Про День визволення України від фашистських загарбників» від 20 жовтня 2009 року № 836/2009.

    В історії Українського народу події Другої світової та Великої Вітчизняної війни посідають особливе місце. За своєю глибиною, трагізмом і героїкою вони помітно піднеслись над іншими і набули епохального значення. Певною мірою обумовлено це й тим, що донині живі учасники війни, носії історичної пам’яті про неї – ті, хто воював зі зброєю в руках, навчався, працював, відбудовував країну. Пам’ять про війну є духовно-історичним надбанням нашого народу, що витворює підвалини його самодостатності й самобутності, і водночас, – органічно інтегрує його в загальноцивілізаційний потік, підносить до рівня інших народів, які активно творили історію.

    Перемога радянських військ під Сталінградом дала частинам 1-ї гвардійської армії генерала Кузнецова змогу вступити у Ворошиловградську область в грудні 1942 року, що стало початком визволення території України.Свого апогею битва за Україну досягла в період з осені 1943 до осені 1944 років. Саме на її території у цей період було зосереджено приблизно половину діючої Червоної армії. Наприкінці січня – початку лютого 1943 року радянське командування поставило задачу звільнення Донбасу та Харківського промислового району. Ці завдання мали виконати війська Південно-західного та Воронезького фронтів. У результаті наступальної операції 29 січня – 18 лютого 1943 року війська Південно-західного фронту звільнили територію північного Донбасу. Наступальна операція Воронезького фронту з 2 лютого по 3 березня 1943 року привела до визволення Харкова. Східна частина Донбасу до середини березня була звільнена, але в результаті контрнаступу німецьких військ 19 лютого – 25 березня 1943 року радянські війська змушені були залишити Харків та північно-східні території Донбасу і відступити за Сіверський Донецьк.Ще під час Курської битви радянське командування видає директиву щодо визволення Донбасу, Лівобережної України, Криму та окрему директиву щодо виходу на береги Дніпра і захоплення на правому березі плацдармів для контрнаступів. Наступ під Курськом переріс у загальний стратегічний наступ радянської армії. Основний удар було спрямовано на південно-західному напрямку. Центральний, Воронезький, Степовий, Південно-західний та Південний фронти провели широкомасштабні бої за визволення Донбасу, Лівобережної України. Силами цих фронтів було взято правий берег Дніпра.З 20 жовтня 1943 року ці фронти були перейменовані на Білоруський та І, ІІ, ІІІ, ІV Український. Натиску радянських військ німецьке командування вже не могло протиставити контрнаступ і тому змушене було перейти до оборони. Створюється так званий «Східний вал» – німецький оборонний рубіж. В результаті Ізюм-Барвенківської, Міуської, Белгородської, Харківської, Донбаської, Прип’ятської наступальної операції радянські війська підійшли до Дніпра. Першими форсували Дніпро війська 13-ої армії 22 вересня 1943 року в районі Великого Букрина. Одна з перших на рубіж Дніпра вийшла 3-я гвардійська армія генерала Рибалка. 12 жовтня 1943 року радянські війська почали наступ на Київському напрямку. 3 листопада 1943 року війська І Українського фронту генерала Ватутіна розпочали бої за Київ. Головні удари було спрямовано з Лютезького та Букринського плацдармів. Але основна увага приділялась Лютезькому. 6 листопада 1943 столицю України було звільнено. У визволенні Києва брала участь І Чехословацька окрема Бригада полковника Свободи. За мужність та героїзм в боях за Київ 65 частин було удостоєно звання Київських. Через кілька днів було звільнено Житомир.Запеклі бої тривали на півдні України. У ході тримісячних боїв радянської армії було звільнено Запоріжжя силами ІІ та ІІІ Українського фронтів. 

     14 жовтня  1943 року останні частини німців було відбито з міста, а 25 жовтня 1943 року було визволено місто Дніпропетровськ. На початку 1944 року – визволення Правобережжя України. Найбільша операція – Корсунь-Шевченківська («Сталінград під Дніпром»). В результаті січнево-лютневого наступу 1944 року були розбиті німецькі сили під Житомиром, Кіровоградом, Рівно, Луцьком, Корсунь-Шевченківським, Нікополем та Кривим Рогом.Новий наступ розпочався в березні 1944 року і тривав до травня. В результаті були визволені Миколаїв, Одеса, Тернопіль, Кам’янець-Подільський. 26 березня 1944 року на 1009 день з моменту нападу німцями на СРСР радянські війська вийшли на кордон з Румунією. В результаті наступальної операції 8 квітня –
12 травня 1944 року в Криму радянська армія забезпечила остаточну ліквідацію сил противника на південному фланзі фронту. В той час, як тривали бої в Білорусії, в середині липня – 29 серпня 1944 року радянські війська почали наступ на лінії Львів – Сандомир. Результатом цього наступу 27 липня 1944 року було звільнено Львів і Станіслав. 15 серпня визволяється Сандомир і далі радянські війська вийшли на східні території Польщі.

    3 9 вересня по 28 жовтня 1944 року радянськими військами була здійснена Карпатська операція, яка закінчилась вигнанням фашистів з Карпат. 27 жовтня
1944 року було звільнено Ужгород, а 28 жовтня радянські війська вийшли на сучасний кордон. Уся етнічна територія України була звільнена.

   Нищівний вал бойових дій двічі прокотився українськими землями, не оминувши жодного населеного пункту, понівечивши долі десятків мільйонів людей. Протягом 1225 днів і ночей Україна була ареною жорстоких кровопролитних боїв. Саме з Україною пов’язані основні, вирішальні події на всьому 4500-кілометровому радянсько-німецькому фронті, який посів центральне місце у системі фронтів Другої світової війни. Саме в Україні вирішувалася доля війни в Європі. Український і південноросійський напрями постійно були центральними на Східному фронті, на всьому європейському театрі воєнних дій аж до кінця 1944 р. Саме тут проводилася більшість великомасштабних операцій 1941-1944 років, які, зрештою, вирішили долю всієї війни.

   У 1941–1944 роках на українській землі були зосереджені головні сили вермахту – від 57,1 до 76,7% загальної кількості дивізій. 607 з них було розгромлено саме на території України. У ході визволення України – протягом січня 1943 – жовтня 1944 років на території України радянськими військами проведено 15 наступальних операцій, із них 11 стратегічних і 4 фронтові, найважливішими з яких стали: Воронезько-Харківська (13 січня – 3 березня 1943 р.), Донбаська (13 серпня – 22 вересня 1943 р.), Чернігівсько-Полтавська (26 серпня – 30 вересня 1943 р.), Корсунь-Шевченківська (24 грудня 1943 – 17 лютого 1944 р.), Львівсько-Сандомирська (13 липня – 29 серпня 1944 р.).Україна з самого початку Другої Світової війни була її ареною; сотні тисяч українців 1939 року брали активну участь у бойових діях у складі Війська Польського та Червоної армії. Власне, українські землі стали ареною бойових дій іще до початку війни (Карпатська Україна, березень 1939 року). Надалі українці були у складі польської (під орудою еміграційного уряду) та канадської армій; вони брали участь у русі Опору на територіях Франції, Італії і самої Німеччини. Українці були не лише у складі Червоної армії (у різні періоди від третини до чверті особового складу), а й комуністичного Війська Польського та чехословацької армії. Український народ зробив значний внесок у перемогу: 6 млн. українців брали участь у боях у складі Червоної Армії (до двох мільйонів українців було мобілізовано до Червоної армії лише впродовж 1939-40 років), кожний другий з них загинув, кожний другий з живих – залишився інвалідом. 2072 чоловіки отримали почесне звання Героя Радянського Союзу. 32 з них двічі, із 7 млн. нагород 2,5 млн. отримали українці. З 15 фронтів, що діяли за часів війни, більше половини очолювались українцями. В Україні діяло 60 партизанських з’єднань, біля 2 тис. підпільних груп.

   Загальні демографічні втрати України, які включають убитих у боях, померлих у концтаборах, депортованих, евакуйованих та емігрантів, становили 14,5 млн. чол.

     Україна в ході Великої Вітчизняної війни зазнала більше руйнувань, ніж будь-яка інша європейська країна. Відступаючи з України, фашисти вдавалися до тактики «спаленої землі», тобто знищували за собою все, що б міг використати противник. Як наслідок, тільки безпосередні збитки, завдані господарству республіки, становили 285 млрд. крб. в цінах 1940 р. (загальні збитки СРСР становили 679 млрд. крб., з яких 255 млрд. – Росії). Ця сума вп’ятеро перевищувала асигнування УРСР на будівництво нових заводів, фабрик, залізниць, електростанцій, шахт, радгоспів та інших державних підприємств протягом останніх п’ятнадцяти довоєнних років. Загальна ж сума збитків, яких зазнали населення й господарство України, становила 1,2-1,5 трлн крб. – понад 40% національного багатства. На руїни було перетворено 720 великих і малих міст та 28 тис. сіл України (близько 250 сіл зазнали долі Хатині), 16,5 тис. промислових підприємств, 18 тис. лікувальних установ, 33 тис. шкіл, технікумів, вузів і науково-дослідних інститутів, 19 тис. бібліотек, понад
30 тис. колгоспів, радгоспів. Десять мільйонів чоловік залишилися без даху над головою.

     Економічне становище українських земель значно ускладнювалося тим, що на початку війни відбувалася масова евакуація на Схід заводів, робітників та інженерів. Всього з України було вивезено в Росію, Середню Азію та інші регіони СРСР майже 1 тис. заводів та понад 4 млн. осіб. Крім того, з України евакуйовані 30 212 тракторів, майже все обладнання з українських електростанцій, більше 6 млн. голів худоби, 1,6 млн. т шкур, хутра тощо. У Донбасі було затоплено усі шахти, знищено промислові об’єкти Дніпрельстану, всі 54 домни, висаджено у повітря мости, зруйновано залізниці, телеграфні лінії тощо. Все це негативно позначилося на життєвому рівні населення, яке залишалося на окупованій німцями території.
    З усього, що було евакуйоване під час війни з України, поверталася незначна частина.

14 жовтня - ДЕНЬ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА і  

ДЕНЬ ЗАХИСНИКА УКРАЇНИ

У наш час традиції українського козацтва не просто живі, а й лягли в основу єднання нації, служать провідною зорею у відчайдушній борні за рідну землю, за Батьківщину.

14 жовтня – Свято Покрови, традиційний день Українського козацтва і день офіційного створення Української повстанської армії.

Саме в цей час щороку активізуються ініціативи багатьох патріотичних організацій щодо визнання державною владою УПА борцями за незалежність України та визначення Свята Покрови Днем захисника України.

З метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, військових традицій і звитяг Українського народу, сприяння дальшому зміцненню патріотичного духу у суспільстві та на підтримку ініціативи громадськості  Президент України Петро Порошенко Указом від 14 жовтня 2014 року № 806/2014, встановив 14 жовтня нове державне свято — День захисника України.

1 вересня — День знань в Україні

        В Україні день 1 вересня з давніх-давен — не просто початок осені. Для мільйонів школярів, студентів, їхніх батьків, а також для вчителів і викладачів це справжнє свято — День знань. З цього дня починається офіційний навчальний рік у всіх навчальних закладах країни.

        І хоча 1 вересня не є вихідним, традиційно він супроводжується урочистими заходами — шкільними «лінійками», на яких присутні всі учні та викладачі. У цей святковий день першокласники знайомляться зі школою та своїм першим учителем. Старші за них школярі після тривалих літніх канікул переходять у наступний клас.

       Традиціями  цього свята,  що  передаються від покоління до покоління школярами, стали купа квітів для педагогів, пишні банти першокласників, гучний звук першого шкільного звоника й, звісно ж, найперший урок у навчальному році — «Урок Миру». 

        Чому новий навчальний рік починається саме в перший день осені? 
З XV століття новий рік на Русі починався 1 вересня, а всі школи в ті часи були церковними, тому за парти учні сідали саме з церковного нового року. За іншою версією, найважливіші сільськогосподарські роботи закінчувалися саме з приходом календарної осені, тому відпускати на навчання дітей без особливої шкоди для сім'ї можна було саме в цей час. 

      До речі, в Іспанії початок нового навчального року досі залежить від строків збирання врожаю, і в кожній провінції країни ця дата своя. В інших країнах немає єдиної для всіх дати. Наприклад, у Німеччині та Франції навчальний рік починається в період із серпня до кінця вересня, в Італії — 1 жовтня, в Японії — 1 квітня, у Грузії — 20 вересня. В Австралії, на протилежному боці земної кулі, починають учитися в лютому, тобто, за їхнім календарем,— у кінці літа.

19 августа - яблочный спас

Медовый Спас. И, выложены горкой,

Льют соты аромат цветущих трав.

И пчеловод, от суеты устав,

Жужжанию толпы внимает горько.

Кружатся представители народа,

Гудят, с утра до вечера снуют,

Чтоб сот бетонно-каменных уют

Дополнить баночкой душистой мёда.

Расплавлен город, и ручьём янтарным

Тягуче льётся, убегает мёд…

Но кто из покупателей поймёт

Пчелиный труд и будет благодарным?

Медовый дух и радостен, и сладок.

И ульем растревоженным - базар.

Нектар полей он принял за товар,

Назначив цену древней из загадок.

2 серпня - свято пророка Іллі

      2 серпня Церква вшановує пам’ять святого пророка Іллі – одного з найбільших пророків Старого Завіту. За свою полум’яну ревність про Славу Божу пророк Ілля був узятий на небо живим на вогненній колісниці. Про зміст свята на честь великого пророка нам розповів священнослужитель кафедрального Свято-Хресто-Воздвиженського православного собору м. Ужгорода, кандидат богословських наук–ієрей Віталій Апшай:

     – З давніх-давен на Русі шанували пророка Іллю. За часів князя Ігоря, ще до правління рівноапостольної княгині Ольги, у Києві була побудована церква пророка Іллі, це одна із давніх церков. Це вже говорить про особливе шанування та відзначення цього свята. Є багато пророків, які рівні пророку Іллі, але не відзначаються з такою пишністю. Чому у нас слов’ян таке серйозне відношення до цього пророка, чому ми так відзначаємо це свято? Як виявилося, він по духу дуже близький слов’янам. З житія пророка видно як він стояв за чистоту віри і деколи за незмінність цієї віри. Йому притаманна ревність по Богу, ось ця ревність є і в нас. За характером він нам близький, але це тільки одна із причин. Ще одна причина нашого вшанування цього пророка – есхатологічність нашої Церкви, очікування Другого Пришестя Христа. На Русі люди завжди очікували Друге Пришестя. І ось ця есхатологічність та знання того факту, що пророк Ілля буде судити землі в кінці світу, буде вирішувати, яке місто спалити, а яке залишити, й визначило його вшанування.

      Цікавим видається сам характер пророка, а саме його жорсткість та ревність по Богові, навіть до тієї степені, щоб самому померти, тільки щоб Ім’я Боже не хулилося. Саме тому він і вибраний, щоб в кінці проповідувати. Спочатку має прийти Антихрист, а опісля прийдуть два пророки Ілля та Енох, які будуть проповідувати по всьому світу.

       Його житіє унікальне і дуже цікаве. У ті часи різним чином насаджувалось ідолопоклонство. Господь довго цьому терпів. Ізраїльський цар Ахав мав дружину-іноземку Ієзавель, яка покланялася богу Ваалу, привезла виготовлених ідолів із собою і на її прохання був встановлений центральний храм. Ахав фізично переслідував, убивав усіх пророків та благочестивих людей. Ось тоді пророк Ілля стає проти цього. Він вирішив не карати людей, не сказавши представнику цих людей слово. Під час зустрічі з царем він сказав, що якщо ви не відійдете від свого безчестя, то, щоб ви пізнали, що Бог є Єдиний та Істинний, небо заключиться і не дасть дощу. Цар Ахав озлоблювався і ненавидів Іллю. Рік пророк прожив біля одного джерела і йому їжу носили ворони. В житії святителя Димитрія Ростовського говориться, що цим Господь хотів його переконати відкрити небо і зупинити страждання народу, щоб він змилостивився. Відомо ж, що ворони своїх пташенят не годують, полишають їх, а тут носили йому їжу – зранку шматочки хліба, а ввечері м’яса. Але він не змилостивився, навіть, коли пересохло джерело і коли ворони перестали носити їжу. Можемо бачити, що Господь виховує своїх служителів, навчає їх, коректує в них щось.

         Пророк Ілля був пророком Божим в дуже непростий час, коли пророків убивали. Він той час пережив, він прожив його і до самої смерті за ним полювали, його хотіли вбити, але Господь не дав йому померти. В житії говориться, що він перебуває в обителях Божих, а саме в раю. До речі, чому він не може перебувати в Небесному місті – Єрусалимі, який приготовлений для усіх святих, чому він перебуває в раю? Адже рай на землі, значить він на землі. Ось, що ще цікаво. Рай знаходиться на землі, а не на небі. Святитель Іоанн Златоуст пише, що рай на землі має певне географічне розташування, але якщо туди прийти там його не побачиш і не знайдеш – «Він там і водночас його там немає».

       У сьогоднішній день було б логічним думати про останні дні цього світу і про те, що прийде пророк Ілля. Нам недоступний його дух, нам і не потрібно до нього прагнути. Нам треба просто зрозуміти, що як люди, так і святі та пророки бувають різні. І дари Духа також різні бувають і різні завдання ставляться. Апостоли проповідували, їх убивали, а вони міста не спалювали, хоча могли, сказавши тільки слово. Їхнім завданням не було устрашити увесь Всесвіт, а переконати людей прийти до Христа. Десь ми, християни, забуваємо, що ми є іншого духа, у нас є дар іншого Духа, ми Царське Священство. Ми у цьому світі сіль землі, якщо сіль втратить свої властивості, то чим її осолиш? Вона не буде ні на що пригодною. Іноді християнин і пости тримає, і ходить до храмів, а живе нелюдяно. Цього не потрібно забувати. Завжди треба бути людиною. Ми маємо устрашитися і зрозуміти, що не завжди до нас може прийти апостол, інколи до грішника може прийти схожий на пророка Іллю. В принципі так буде перед Другим Пришестям. Тоді нам не буде вже так солодко. З пророка нам треба брати приклад тільки в силі його віри. Ближчими нам по духу, за даруванням Духа Святого, за завданнями, які нам ставить Господь, це якраз ті завдання, які Він поставив апостолам. Ось від апостолів і наш дух, а не від пророка Іллі. Ми маємо бачити цю різницю. Якщо дух пророка це дух ревності за Богом, то дух християнський – дух терпіння.

http://mukacheve.church.ua/2014/08/02/2-serpnya-svyato-proroka-illi/

Про дружбу

В житті усім потрібна дружба:
І для розваг, і для журби, й для служби.
Із другом легше в світі жити,
Але й дружити треба вміти.

Слід другові допомагати,
В пригоді завжди захищати,
Слід жарти друга розуміти
Й самому жартувати вміти.

Коли ж якесь нерозуміння,
Потрібно виявить терпіння.
При сварці – швидше помиритись –
Не варто з друзями сваритись

____________________________________________________________

ПРИТЧА ПРО ДРУЖБУ

Олена Бондар (Бондаренко)

В якімсь селі дідусь один вмирав,

На Той світ вже збирався у дорогу...

До рук ікону взяв, поцілував,

Хоч я й старий, та міг би ще служить, 

А наостанок все д прохав у Бога:

Порадником і дітям і онукам,

Відстрочив трохи з сонечком розлуку.

Якби ж ти, Боже, дав іще пожить

Господь почув, подумав і спитав, 

Тобі пожити... Добре, скільки хочеш?

Сховавши усміх, зазирнувши в очі:

Відстрочить, кажеш? - Може б я і дав

На гілці скільки майорить листочків.

Дідусь ожив відразу, звеселів,

Подумав про онуків, про синочків

О Господи! Ти стільки дай років -

-Ні, не проси, - і це тобі багато.

-Ні, це багато, Бог йому на це, -

Не можу скільки літ тобі ще дати.

-Ну, скільки яблук має деревце?

По справедливості і по заслузі.

-Тоді дай стільки, скільки за роки

Хороших, вірних мав я друзів.

-Хай буде так, - торкнувсь його руки.

.................................................................

І Бог пішов, а той дідусь піднявсь

І сиві вуса підкрутив завзято, - 

Бо друзів за життя він стільки мав,

Як яблук і листочків разом взятих!

І душу мати чисту, мов кришталь!

В цієї притчі є проста мораль:

Щасливо й довго в світі щоб прожити -

Любити треба світ, з людьми дружити.

ХРЕЩЕННЯ КИЇВСЬКОЇ РУСИ - УКРАЇНИ

    Хрещення Русі — процес прийняття і поширення християнства у Великому Князівстві Руському, Київській Русі.

    Ключова подія — масове хрещення у 988 році мешканців Києва, а згодом і інших міст держави князем Володимиром I Святославовичем, у результаті чого християнство стало провідною релігією на Русі.

  Утвердження християнства на Русі — тривалий складний процес, що розтягнувся у часі на багато століть, пройшовши кілька важливих стадій: спонтанного проникнення християнських ідей і цінностей до язичницького середовища, боротьби християнства та інших світових релігій за сфери впливу, проголошення християнства державною релігією Київської Русі, протистояння язичницького суспільства новій ідеології.

  Першою правителькою Русі, що офіційно прийняла християнство, стала вдова князя Ігоря, княгиня Ольга. Під час її перебування у 957 р. у Константинополі було докладено чимало зусиль, щоб здобути найвищого державного титулу “дочки” імператора, для чого Ольга приватно (найправдоподібніше - у Києві, у 955 р.) приймає хрещення. У своєму почті Ольга мала пресвітера Григорія, про що докладно оповідає Константин Багрянородний. Після повернення з Константинополя княгиня починає проводити лінію на обмеження впливу язичництва у державі, порушивши “требища бісівські” і побудувавши дерев'яну церкву святої Софії. Проте заходи Ольги не дали бажаних наслідків.

   По-перше, не одержавши політичних переваг від Візантії, вона повернула свій погляд на Захід, запросивши священнослужителів з німецького королівства. За свідченням німецьких хроністів, посли від княгині Ольги у 959 р. “просили посвятити для цього народу єпископа і священників”. У відповідь було прислано на Русь посольство на чолі з єпископом Адальбертом. Проте вже у 962 р. він повернувся ні з чим.

   По-друге, намагання зберегти власну самобутність між Заходом і Сходом приводило до того, що в києво-руському суспільстві періодично відбувалося реставрування язичництва. Діяльність Ольги не знаходила підтримки і розуміння у її найближчому оточенні. Навіть син Святослав, незважаючи на вмовляння матері, відмовляється від прийняття християнства, але його сини Ярополк і Олег, ймовірно, вже були християнами.

  Продовжити справу своєї бабусі  - хрестити Київську Русь і проголосити християнство державною релігією - зміг лише князь Володимир Великий. Прийшовши до влади за допомогою варязької дружини і язичницької еліти, Володимир задля їх інтересів запровадив язичницький пантеон богів. На місці старого капища, де стояв ідол Перуна, з'являються шість різноплемінних богів – Перун, Дажбог, Хорс, Стрибог, Сімаргл, Мокош. Але трохи згодом Володимир, переконавшись, що для зміцнення держави та її престижу потрібна нова віра, вирішив прийняти християнство та охрестити весь свій народ.

  Хрещення відбулося у часи послаблення внутрішньополітичного стану у Візантійській імперії. У другій половині 80-х рр. Х ст. вибухає вкрай небезпечне антиурядове повстання на Сході імперії, очолюване Вардою Фокою і підтримане населенням Таврії. Скрутне становище, у якому опинився імператор Візантії, змусило його звернутися до Києва з проханням про військову допомогу. Умови, за якими Київ погоджувався допомогти Візантії, продиктував Володимир. За ними київський князь зобов'язувався допомогти імператору придушити повстання, а за це той мав би віддати за Володимира свою сестру Анну та сприяти хрещенню населення Київської держави. При цьому Володимир спочатку отримав відмову, і тільки захоплення ним візантійській колонії Херсонесу (Корсунь) примусило Візантію укласти цю угоду.

  Військо Володимира розгромило заколотників у Візантії, а влітку 988 р. великий князь Володимир Святославович був охрещений в церкві св. Іакова в Херсонесі й одружився з Анною. Наприкінці літа він зі своєю новою дружиною повернувся до Києва і наказав усім прийняти нову віру. Хрещення киян, за літописом, відбувалося на р.Почайні, притоці Дніпра.

   За переказами, Володимир у перший по хрещенні день наказав скидати ідолів, рубати й палити. Статую Перуна прив'язали коневі до хвоста й тягнули до Дніпра — дванадцять чоловік били його залізом. Кинули фігуру до ріки й князь наказав: "Як де пристане, відбивайте його од берега, аж перейде пороги — тоді лишіть його". І Перун поплив Дніпром і затримався далеко за порогами, в місці, що називалося пізніше Перунова рінь. На місцях, де стояли ідоли богів, побудували християнські церкви або божниці, як їх часом називали.

   Після офіційного хрещення киян у 988 р. християнство стає державною релігією Київської Русі. Християнізація Русі йшла поступово за водними шляхами, спершу її прийняли більші осередки, пізніше провінція. Не всюди цей процес відбувався без опору, як у Києві. Головний опір чинили служителі поганського культу - "волхви", вплив яких на південних землях Руси був незначний. Натомість на півночі у Новгороді, Суздалі, Білоозер'ї вони підбурювали населення до відкритих виступів проти християнських священників. Ще довго співіснували між собою деякі елементи поганської віри, переважно обрядів, із християнством (т. зв. двовір'я).

  Для унормування церковного життя у своїй державі Володимир видав Устав, призначивши десятину на утримання церкви, та визначив права духовенства. Таким чином Володимир намагався дати структурне оформлення нової релігії, подібне до візантійського. На чолі церкви стояв київський митрополит. У великих містах перебували єпископи, які вирішували всі церковні справи своїх єпархій. Митрополити та єпископи володіли землями, селами й містами. Церква мала власні військо, суд і законодавство. Першим митрополитом, про якого існує згадка в писаних джерелах, був грек Теотемпт.

  З прийняттям християнства на Русі поширилася писемність. Володимир закладав школи, будував церкви спершу в Києві, а згодом і в інших містах.

  Запровадження християнства на Русі сприяло зміцненню державності, поширенню писемності, створенню визначних пам'яток літератури. Під його впливом розвивалися живопис, кам'яна архітектура, музичне мистецтво, розширювалися і зміцнювалися культурні зв'язки Русі з Візантією, Болгарією, країнами Західної Європи. Разом з християнством на східнослов'янських землях були запроваджені церковний візантійський календар, культ "чудотворних" ікон, культ святих.

  Християнство внесло позитивні зміни у світогляд людей. Якщо в основі політеїстичних релігійних вірувань стародавніх слов'ян містився страх перед стихійними силами природи, ворожими і панівними, то християнство плекало надію на порятунок, почуття захоплення навколишнім світом.

  У процесі поширення й утвердження християнство на Русі поступово втрачало візантійську форму, вбираючи в себе елементи місцевих слов'янських звичаїв, ритуалів, естетичних запитів східних слов'ян. Візантійські церковні канони поступово пристосувалися до особливостей давньоруського етносу. Водночас зазначимо, що у боротьбі з "поганством" християни знищили безцінні пам'ятки стародавнього язичницького світу, зокрема шедеври дерев'яної скульптури, забороняли старовинні танці, скомороші дійства тощо.

  Християнство, однак, справило великий вплив на розвиток духовної культури Київської Русі. З його запровадженням літературною мовою на Русі стала церковнослов'янська мова, створена приблизно за 100 років до врийняття християнства болгарськими просвітителям Кирилом і Мефодієм. З нею поширювалась освіта також на Балканах і в Моравії.

  Коли християнство стало державною релігією Київської Русі, виникла потреба ознайомити віруючих з Біблією, житіями святих, проповідями, а також з історією християнства та його світоглядом. Першим кроком на шляху створення давньоруської літератури було перенесення з Візантії та Болгарії культової літератури.

http://bookster.com.ua/seminars/question/1696