1 вересня — День знань в Україні

        В Україні день 1 вересня з давніх-давен — не просто початок осені. Для мільйонів школярів, студентів, їхніх батьків, а також для вчителів і викладачів це справжнє свято — День знань. З цього дня починається офіційний навчальний рік у всіх навчальних закладах країни.

        І хоча 1 вересня не є вихідним, традиційно він супроводжується урочистими заходами — шкільними «лінійками», на яких присутні всі учні та викладачі. У цей святковий день першокласники знайомляться зі школою та своїм першим учителем. Старші за них школярі після тривалих літніх канікул переходять у наступний клас.

       Традиціями  цього свята,  що  передаються від покоління до покоління школярами, стали купа квітів для педагогів, пишні банти першокласників, гучний звук першого шкільного звоника й, звісно ж, найперший урок у навчальному році — «Урок Миру». 

        Чому новий навчальний рік починається саме в перший день осені? 
З XV століття новий рік на Русі починався 1 вересня, а всі школи в ті часи були церковними, тому за парти учні сідали саме з церковного нового року. За іншою версією, найважливіші сільськогосподарські роботи закінчувалися саме з приходом календарної осені, тому відпускати на навчання дітей без особливої шкоди для сім'ї можна було саме в цей час. 

      До речі, в Іспанії початок нового навчального року досі залежить від строків збирання врожаю, і в кожній провінції країни ця дата своя. В інших країнах немає єдиної для всіх дати. Наприклад, у Німеччині та Франції навчальний рік починається в період із серпня до кінця вересня, в Італії — 1 жовтня, в Японії — 1 квітня, у Грузії — 20 вересня. В Австралії, на протилежному боці земної кулі, починають учитися в лютому, тобто, за їхнім календарем,— у кінці літа.

19 августа - яблочный спас

Медовый Спас. И, выложены горкой,

Льют соты аромат цветущих трав.

И пчеловод, от суеты устав,

Жужжанию толпы внимает горько.

Кружатся представители народа,

Гудят, с утра до вечера снуют,

Чтоб сот бетонно-каменных уют

Дополнить баночкой душистой мёда.

Расплавлен город, и ручьём янтарным

Тягуче льётся, убегает мёд…

Но кто из покупателей поймёт

Пчелиный труд и будет благодарным?

Медовый дух и радостен, и сладок.

И ульем растревоженным - базар.

Нектар полей он принял за товар,

Назначив цену древней из загадок.

2 серпня - свято пророка Іллі

      2 серпня Церква вшановує пам’ять святого пророка Іллі – одного з найбільших пророків Старого Завіту. За свою полум’яну ревність про Славу Божу пророк Ілля був узятий на небо живим на вогненній колісниці. Про зміст свята на честь великого пророка нам розповів священнослужитель кафедрального Свято-Хресто-Воздвиженського православного собору м. Ужгорода, кандидат богословських наук–ієрей Віталій Апшай:

     – З давніх-давен на Русі шанували пророка Іллю. За часів князя Ігоря, ще до правління рівноапостольної княгині Ольги, у Києві була побудована церква пророка Іллі, це одна із давніх церков. Це вже говорить про особливе шанування та відзначення цього свята. Є багато пророків, які рівні пророку Іллі, але не відзначаються з такою пишністю. Чому у нас слов’ян таке серйозне відношення до цього пророка, чому ми так відзначаємо це свято? Як виявилося, він по духу дуже близький слов’янам. З житія пророка видно як він стояв за чистоту віри і деколи за незмінність цієї віри. Йому притаманна ревність по Богу, ось ця ревність є і в нас. За характером він нам близький, але це тільки одна із причин. Ще одна причина нашого вшанування цього пророка – есхатологічність нашої Церкви, очікування Другого Пришестя Христа. На Русі люди завжди очікували Друге Пришестя. І ось ця есхатологічність та знання того факту, що пророк Ілля буде судити землі в кінці світу, буде вирішувати, яке місто спалити, а яке залишити, й визначило його вшанування.

      Цікавим видається сам характер пророка, а саме його жорсткість та ревність по Богові, навіть до тієї степені, щоб самому померти, тільки щоб Ім’я Боже не хулилося. Саме тому він і вибраний, щоб в кінці проповідувати. Спочатку має прийти Антихрист, а опісля прийдуть два пророки Ілля та Енох, які будуть проповідувати по всьому світу.

       Його житіє унікальне і дуже цікаве. У ті часи різним чином насаджувалось ідолопоклонство. Господь довго цьому терпів. Ізраїльський цар Ахав мав дружину-іноземку Ієзавель, яка покланялася богу Ваалу, привезла виготовлених ідолів із собою і на її прохання був встановлений центральний храм. Ахав фізично переслідував, убивав усіх пророків та благочестивих людей. Ось тоді пророк Ілля стає проти цього. Він вирішив не карати людей, не сказавши представнику цих людей слово. Під час зустрічі з царем він сказав, що якщо ви не відійдете від свого безчестя, то, щоб ви пізнали, що Бог є Єдиний та Істинний, небо заключиться і не дасть дощу. Цар Ахав озлоблювався і ненавидів Іллю. Рік пророк прожив біля одного джерела і йому їжу носили ворони. В житії святителя Димитрія Ростовського говориться, що цим Господь хотів його переконати відкрити небо і зупинити страждання народу, щоб він змилостивився. Відомо ж, що ворони своїх пташенят не годують, полишають їх, а тут носили йому їжу – зранку шматочки хліба, а ввечері м’яса. Але він не змилостивився, навіть, коли пересохло джерело і коли ворони перестали носити їжу. Можемо бачити, що Господь виховує своїх служителів, навчає їх, коректує в них щось.

         Пророк Ілля був пророком Божим в дуже непростий час, коли пророків убивали. Він той час пережив, він прожив його і до самої смерті за ним полювали, його хотіли вбити, але Господь не дав йому померти. В житії говориться, що він перебуває в обителях Божих, а саме в раю. До речі, чому він не може перебувати в Небесному місті – Єрусалимі, який приготовлений для усіх святих, чому він перебуває в раю? Адже рай на землі, значить він на землі. Ось, що ще цікаво. Рай знаходиться на землі, а не на небі. Святитель Іоанн Златоуст пише, що рай на землі має певне географічне розташування, але якщо туди прийти там його не побачиш і не знайдеш – «Він там і водночас його там немає».

       У сьогоднішній день було б логічним думати про останні дні цього світу і про те, що прийде пророк Ілля. Нам недоступний його дух, нам і не потрібно до нього прагнути. Нам треба просто зрозуміти, що як люди, так і святі та пророки бувають різні. І дари Духа також різні бувають і різні завдання ставляться. Апостоли проповідували, їх убивали, а вони міста не спалювали, хоча могли, сказавши тільки слово. Їхнім завданням не було устрашити увесь Всесвіт, а переконати людей прийти до Христа. Десь ми, християни, забуваємо, що ми є іншого духа, у нас є дар іншого Духа, ми Царське Священство. Ми у цьому світі сіль землі, якщо сіль втратить свої властивості, то чим її осолиш? Вона не буде ні на що пригодною. Іноді християнин і пости тримає, і ходить до храмів, а живе нелюдяно. Цього не потрібно забувати. Завжди треба бути людиною. Ми маємо устрашитися і зрозуміти, що не завжди до нас може прийти апостол, інколи до грішника може прийти схожий на пророка Іллю. В принципі так буде перед Другим Пришестям. Тоді нам не буде вже так солодко. З пророка нам треба брати приклад тільки в силі його віри. Ближчими нам по духу, за даруванням Духа Святого, за завданнями, які нам ставить Господь, це якраз ті завдання, які Він поставив апостолам. Ось від апостолів і наш дух, а не від пророка Іллі. Ми маємо бачити цю різницю. Якщо дух пророка це дух ревності за Богом, то дух християнський – дух терпіння.

http://mukacheve.church.ua/2014/08/02/2-serpnya-svyato-proroka-illi/

Про дружбу

В житті усім потрібна дружба:
І для розваг, і для журби, й для служби.
Із другом легше в світі жити,
Але й дружити треба вміти.

Слід другові допомагати,
В пригоді завжди захищати,
Слід жарти друга розуміти
Й самому жартувати вміти.

Коли ж якесь нерозуміння,
Потрібно виявить терпіння.
При сварці – швидше помиритись –
Не варто з друзями сваритись

____________________________________________________________

ПРИТЧА ПРО ДРУЖБУ

Олена Бондар (Бондаренко)

В якімсь селі дідусь один вмирав,

На Той світ вже збирався у дорогу...

До рук ікону взяв, поцілував,

Хоч я й старий, та міг би ще служить, 

А наостанок все д прохав у Бога:

Порадником і дітям і онукам,

Відстрочив трохи з сонечком розлуку.

Якби ж ти, Боже, дав іще пожить

Господь почув, подумав і спитав, 

Тобі пожити... Добре, скільки хочеш?

Сховавши усміх, зазирнувши в очі:

Відстрочить, кажеш? - Може б я і дав

На гілці скільки майорить листочків.

Дідусь ожив відразу, звеселів,

Подумав про онуків, про синочків

О Господи! Ти стільки дай років -

-Ні, не проси, - і це тобі багато.

-Ні, це багато, Бог йому на це, -

Не можу скільки літ тобі ще дати.

-Ну, скільки яблук має деревце?

По справедливості і по заслузі.

-Тоді дай стільки, скільки за роки

Хороших, вірних мав я друзів.

-Хай буде так, - торкнувсь його руки.

.................................................................

І Бог пішов, а той дідусь піднявсь

І сиві вуса підкрутив завзято, - 

Бо друзів за життя він стільки мав,

Як яблук і листочків разом взятих!

І душу мати чисту, мов кришталь!

В цієї притчі є проста мораль:

Щасливо й довго в світі щоб прожити -

Любити треба світ, з людьми дружити.

ХРЕЩЕННЯ КИЇВСЬКОЇ РУСИ - УКРАЇНИ

    Хрещення Русі — процес прийняття і поширення християнства у Великому Князівстві Руському, Київській Русі.

    Ключова подія — масове хрещення у 988 році мешканців Києва, а згодом і інших міст держави князем Володимиром I Святославовичем, у результаті чого християнство стало провідною релігією на Русі.

  Утвердження християнства на Русі — тривалий складний процес, що розтягнувся у часі на багато століть, пройшовши кілька важливих стадій: спонтанного проникнення християнських ідей і цінностей до язичницького середовища, боротьби християнства та інших світових релігій за сфери впливу, проголошення християнства державною релігією Київської Русі, протистояння язичницького суспільства новій ідеології.

  Першою правителькою Русі, що офіційно прийняла християнство, стала вдова князя Ігоря, княгиня Ольга. Під час її перебування у 957 р. у Константинополі було докладено чимало зусиль, щоб здобути найвищого державного титулу “дочки” імператора, для чого Ольга приватно (найправдоподібніше - у Києві, у 955 р.) приймає хрещення. У своєму почті Ольга мала пресвітера Григорія, про що докладно оповідає Константин Багрянородний. Після повернення з Константинополя княгиня починає проводити лінію на обмеження впливу язичництва у державі, порушивши “требища бісівські” і побудувавши дерев'яну церкву святої Софії. Проте заходи Ольги не дали бажаних наслідків.

   По-перше, не одержавши політичних переваг від Візантії, вона повернула свій погляд на Захід, запросивши священнослужителів з німецького королівства. За свідченням німецьких хроністів, посли від княгині Ольги у 959 р. “просили посвятити для цього народу єпископа і священників”. У відповідь було прислано на Русь посольство на чолі з єпископом Адальбертом. Проте вже у 962 р. він повернувся ні з чим.

   По-друге, намагання зберегти власну самобутність між Заходом і Сходом приводило до того, що в києво-руському суспільстві періодично відбувалося реставрування язичництва. Діяльність Ольги не знаходила підтримки і розуміння у її найближчому оточенні. Навіть син Святослав, незважаючи на вмовляння матері, відмовляється від прийняття християнства, але його сини Ярополк і Олег, ймовірно, вже були християнами.

  Продовжити справу своєї бабусі  - хрестити Київську Русь і проголосити християнство державною релігією - зміг лише князь Володимир Великий. Прийшовши до влади за допомогою варязької дружини і язичницької еліти, Володимир задля їх інтересів запровадив язичницький пантеон богів. На місці старого капища, де стояв ідол Перуна, з'являються шість різноплемінних богів – Перун, Дажбог, Хорс, Стрибог, Сімаргл, Мокош. Але трохи згодом Володимир, переконавшись, що для зміцнення держави та її престижу потрібна нова віра, вирішив прийняти християнство та охрестити весь свій народ.

  Хрещення відбулося у часи послаблення внутрішньополітичного стану у Візантійській імперії. У другій половині 80-х рр. Х ст. вибухає вкрай небезпечне антиурядове повстання на Сході імперії, очолюване Вардою Фокою і підтримане населенням Таврії. Скрутне становище, у якому опинився імператор Візантії, змусило його звернутися до Києва з проханням про військову допомогу. Умови, за якими Київ погоджувався допомогти Візантії, продиктував Володимир. За ними київський князь зобов'язувався допомогти імператору придушити повстання, а за це той мав би віддати за Володимира свою сестру Анну та сприяти хрещенню населення Київської держави. При цьому Володимир спочатку отримав відмову, і тільки захоплення ним візантійській колонії Херсонесу (Корсунь) примусило Візантію укласти цю угоду.

  Військо Володимира розгромило заколотників у Візантії, а влітку 988 р. великий князь Володимир Святославович був охрещений в церкві св. Іакова в Херсонесі й одружився з Анною. Наприкінці літа він зі своєю новою дружиною повернувся до Києва і наказав усім прийняти нову віру. Хрещення киян, за літописом, відбувалося на р.Почайні, притоці Дніпра.

   За переказами, Володимир у перший по хрещенні день наказав скидати ідолів, рубати й палити. Статую Перуна прив'язали коневі до хвоста й тягнули до Дніпра — дванадцять чоловік били його залізом. Кинули фігуру до ріки й князь наказав: "Як де пристане, відбивайте його од берега, аж перейде пороги — тоді лишіть його". І Перун поплив Дніпром і затримався далеко за порогами, в місці, що називалося пізніше Перунова рінь. На місцях, де стояли ідоли богів, побудували християнські церкви або божниці, як їх часом називали.

   Після офіційного хрещення киян у 988 р. християнство стає державною релігією Київської Русі. Християнізація Русі йшла поступово за водними шляхами, спершу її прийняли більші осередки, пізніше провінція. Не всюди цей процес відбувався без опору, як у Києві. Головний опір чинили служителі поганського культу - "волхви", вплив яких на південних землях Руси був незначний. Натомість на півночі у Новгороді, Суздалі, Білоозер'ї вони підбурювали населення до відкритих виступів проти християнських священників. Ще довго співіснували між собою деякі елементи поганської віри, переважно обрядів, із християнством (т. зв. двовір'я).

  Для унормування церковного життя у своїй державі Володимир видав Устав, призначивши десятину на утримання церкви, та визначив права духовенства. Таким чином Володимир намагався дати структурне оформлення нової релігії, подібне до візантійського. На чолі церкви стояв київський митрополит. У великих містах перебували єпископи, які вирішували всі церковні справи своїх єпархій. Митрополити та єпископи володіли землями, селами й містами. Церква мала власні військо, суд і законодавство. Першим митрополитом, про якого існує згадка в писаних джерелах, був грек Теотемпт.

  З прийняттям християнства на Русі поширилася писемність. Володимир закладав школи, будував церкви спершу в Києві, а згодом і в інших містах.

  Запровадження християнства на Русі сприяло зміцненню державності, поширенню писемності, створенню визначних пам'яток літератури. Під його впливом розвивалися живопис, кам'яна архітектура, музичне мистецтво, розширювалися і зміцнювалися культурні зв'язки Русі з Візантією, Болгарією, країнами Західної Європи. Разом з християнством на східнослов'янських землях були запроваджені церковний візантійський календар, культ "чудотворних" ікон, культ святих.

  Християнство внесло позитивні зміни у світогляд людей. Якщо в основі політеїстичних релігійних вірувань стародавніх слов'ян містився страх перед стихійними силами природи, ворожими і панівними, то християнство плекало надію на порятунок, почуття захоплення навколишнім світом.

  У процесі поширення й утвердження християнство на Русі поступово втрачало візантійську форму, вбираючи в себе елементи місцевих слов'янських звичаїв, ритуалів, естетичних запитів східних слов'ян. Візантійські церковні канони поступово пристосувалися до особливостей давньоруського етносу. Водночас зазначимо, що у боротьбі з "поганством" християни знищили безцінні пам'ятки стародавнього язичницького світу, зокрема шедеври дерев'яної скульптури, забороняли старовинні танці, скомороші дійства тощо.

  Християнство, однак, справило великий вплив на розвиток духовної культури Київської Русі. З його запровадженням літературною мовою на Русі стала церковнослов'янська мова, створена приблизно за 100 років до врийняття християнства болгарськими просвітителям Кирилом і Мефодієм. З нею поширювалась освіта також на Балканах і в Моравії.

  Коли християнство стало державною релігією Київської Русі, виникла потреба ознайомити віруючих з Біблією, житіями святих, проповідями, а також з історією християнства та його світоглядом. Першим кроком на шляху створення давньоруської літератури було перенесення з Візантії та Болгарії культової літератури.

http://bookster.com.ua/seminars/question/1696 

Ш А Х И - 
гра для кмітливих та думаючих

    Подібно іншим іграм, що з’явилися на землі багато століть тому, шахи були винайдені дуже давно. Історія шахів, за деякими відомостями, налічує понад три тисячі років.

    Істинного їх віку вже ніхто не зможе встановити достовірно. За однією з найвідоміших легенд, історія шахів почалася приблизно в 1000 р. до н. е..: їх для одного правителя винайшов великий індійський математик, якому приписують і відкриття зведення чисел у ступінь. Спочатку в цю гру потрібно було грати вчотирьох і знищувати всі фігури супротивників, але з часом вона трохи трансформувалася, і в шахи стали грати вже два гравці.

        Історія шахів продовжилася їх розповсюдженням за межі давньої Індії. Вже в 600 р. до нашої ери про них згадували в перських поемах. Араби вдосконалили цю гру. Переможцем став вважатися той, хто ставив противнику «мат» – положення в грі, коли фігура «король» більше не має вільних ходів. Далі розповсюдження цієї інтелектуальної гри тривало кілька століть по всьому світу. Історія шахів в Європі почалася в І тис. н. е.., коли маври завезли їх до Іспанії. Далі гра поширилася в Італії, Франції та Португалії. Католицька церква негативно поставилася до шахів, і тривалий час їх забороняла. Незважаючи на церковні гоніння, вони продовжували свій тріумфальний хід по світу і постійно вдосконалювалися. Вважається, що вже до Х V ст. н. е.. вони придбали свій сучасний вигляд. Історія шахів в Росії почалася під час татаро-монгольських набігів, ще в ІХ – Х ст н. е.., а пізніше їх найчастіше привозили з Польщі. Російська церква також довго забороняла гру в шахи, але вже в Х VІІ столітті в неї грали знатні люди і духовенство практично по всій Росії.

    Слово «шахи» спочатку походить від перського слова «шах» (король) і давньоарабської слова «мат» (помер). Після появи шахів в Європі про цю гру і її теорії було написано безліч книг. Сучасні офіційно визнані правила шахів мало відрізняються від тих, за якими грали в цю гру 500 років тому.

       Шахова гра – це змагання, в якому два суперника за певними правилами по черзі переміщають фігури на 64-клітинній дошці з темними і білими квадратами. Найбільш поширеною її різновидом, що витримала випробування часом, є класичні шахи. Правила такої гри були прийняті ФІДЕ (Міжнародна шахова федерація). У переважній більшості змагань міжнародного рівня діють зафіксовані в 2004 р. Конгресом ФІДЕ «Правила шахів». Згідно з ними, поля шахівниці називають білими і чорними. Відповідно суперники грають шаховими фігурами білого і чорного (темного) кольору. Надруковане зображення дошки називають шахової діаграмою. У змаганнях дошка розташовується так, щоб ліве кутове поле, найближчим до кожного гравця, було чорного кольору. Прямий поздовжній ряд клітин (полів), що починається і закінчується на крайніх (граничних) полях, називається вертикаллю. Поперечний ряд полів називається горизонталлю. Ряд полів, дотичних тільки кутами, називають діагоналлю. Ряд дотичних послідовно полів, центри яких з’єднуються одним відрізком прямої лінії, називають шахової лінією.

    Всі шахові фігури мають свою назву, траєкторію руху і початкове місце розташування. Ходи записуються за допомогою певних правил і позначень у вигляді тексту, званого шахової нотацією. Всі фігури належать до одного з шести типів, кожен з яких має свої властивості, які проявляються в їх переміщенні. Суперники на початку гри мають по 16 фігур. Повний їх одноколірний набір: король, ферзь, по 2 слона і коня, 2 тури, 8 пішаків. Колір фігур визначають за допомогою жеребу. Первісне розташування шахових фігур завжди залишається незмінним, на певних полях. Поля з фігурами називають зайнятими, а без них – вільними. Пішаки розташовуються на полях 2 і 7 горизонталі; лодії – на кутових полях, біля них – коні, за ними – слони. Ферзі розташовуються на полях d1, d8, а королі – на e1, e8.

        Для будь-якого гравця в шахах можливий один із трьох результатів партії: програш, нічия, виграш. При виграші переміг суперник оголошує програв «мат», а при нічиїй оголошується «пат».

         Теорія шахів являє собою всю сукупність знань про закономірності та особливості цієї гри. Вона дає оцінку кожної ситуації та рекомендації з просування фігур до мети. Без вивчення теорії шахів неможливо досконально вивчити цю гру і добитися в ній успіху.

15 липня — День українських миротворців.

Верховна Рада України, 21 травня 2013 року, одноголосно прийняла Постанову №  292-VII «Про встановлення Дня українських миротворців»^[1]. Постановою визначено 15 липня Днем українських миротворців з подальшим відзначенням його на державному рівні, з метою вшануванням мужності і звитяги, зразкового виконання службових обов'язків, вірності присязі учасників миротворчих операцій та забезпечення збереження пам'яті славетних героїв-миротворців, які загинули під час виконання обов'язків у складі миротворчого контингенту та миротворчого персоналу.

Кабінету Міністрів України рекомендовано у місячний строк з дня прийняття цієї Постанови створити Організаційний комітет зі створення Алеї Слави героям-миротворцям у Наводницькому парку міста Києва та спорудження у місті Києві пам'ятника воїнам-миротворцям, які загинули під час виконання обов'язків у складі миротворчого контингенту та миротворчого персоналу.

Метою Постанови є прийняття рішення про визначення 15-го липня Днем українських миротворців з подальшим відзначенням його на державному рівні та вшануванням мужності і звитяги, зразкового виконання службових обов'язків, вірності присязі учасників миротворчих операцій та забезпечення збереження пам'яті славетних героїв-миротворців, які загинули під час виконання обов'язків у складі миротворчого контингенту та миротворчого персоналу.

Країни — учасниці миротворчих операцій ООН відзначають Міжнародний день миротворців Організації Об'єднаних Націй 29 травня (який встановлено рішенням Генеральної Асамблеї ООН 11 грудня 2002 року на вшанування миротворців всіх країн, учасників миротворчих операцій і миротворчих місій ООН та введено в дію Указом Президента України від 30 квітня 2003 року № 374/2003). Крім того, кожна країна встановила національні дати коли вшановують героїв-миротворців, представників свого народу.

У зв'язку з вищезазначеним прийнято рішення встановити відзначення 15 липня Днем українських миротворців з метою вшанування на державному рівні славетних синів і доньок українського народу. Це, безперечно, сприятиме патріотичному вихованню громадян України.

Завданням проекту постанови також є забезпечення збереження славних бойових традицій українського народу, формування гордості за сучасних воїнів героїв — миротворців, посилення патріотичного виховання громадян та формування загальнонаціональної пошани до видатних синів і доньок українського народу які поклали своє життя за збереження миру в наш час.